Випалювання глиняних іграшок у горні Олександри Селюченко
Найбільшу майстерність потрібно виявити під час випалювання посуду чи іграшки в горні. Навіть приказка існує: «Палити треба так, як батіг плести: починати з грубого, на тоненьке звести».
Кожного року за традицією на території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко проходить одне випалювання іграшок опішненських майстрів у горні відомої майстрині. Тож і цьогоріч ми знову готувалися до цього клопіткого й цікавого процесу. Не завадив нам навіть дощ, який щедро окроплював у ці дні опішненську землю.
Все розпочалося о шостій годині ранку. Олександр Шкурпела – майстер-гончар, який відповідав за випалювання, почав заповнювати горно іграшками. Через годину 2700 опішненських глиняних свистунців чекали на загартовування вогнем. І ось священна мить настала – Олександр Шкурпела розвів невеликий вогонь, щоб просушити горно, адже це обов’язковий етап випалювання, оскільки швидке нагрівання може спричинити розтріскування глиняних виробів (при цьому буде чутно звуки, що нагадують віддалені постріли). Важливо, щоб дрова були сухими, адже із сирих під час горіння виділяється пара, що також призводить до розтріскування виробів. Випалювання продовжувалося
12 годин. Весь час Олександр Шкурпела слідкував за цим довготривалим процесом. Всі дуже хвилювалися за кінцевий результат виснажливої праці. Цього дня садибу відвідало чимало екскурсій, які з цікавістю спостерігали за випалюванням. Гончар Олександр Шкурпела із задоволенням усім бажаючим розповідав про його тонкощі, адже він сам – технолог, учень майстра художньої кераміки, члена Спілки художників України, головного інженера Опішненського заводу «Художній керамік» Трохима Назаровича Демченка, та й удома теж випалює дровами. Увечорі, коли випалювання завершилося вдало, напруга спала: кожна випалена іграшка завдяки людському таланту і дії вогню стала справжнім міні-шедевром.
