Інформація про Меморіальний музей-садибу філософа й колекціонера
опішнянської кераміки Леоніда Сморжа
Першого липня 2010 року в рамках ІІ тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2010» у мальовничому гончарському селі Міські Млини відбудеться відкриття Меморіального музею-садиби філософа і колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа. Експозиція цього структурного підрозділу Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному налічує близько 500 унікальних авторських гончарних робіт відомих опішнянських гончарів – Івана Білика, Михайла Китриша, Гаврила та Явдохи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко. Розмальовані вироби славетними малювальницями Зінаїдою Линник, Параскою Біляк, Мотроною Назарчук. З-поміж них і твори самого власника колекції – Леоніда Сморжа.
Багато авторських творів існує лише в одному екземплярі, оскільки виготовлені на замовлення власника. Колекція збиралася вченим упродовж усього життя, доповнена також великою кількістю вишитих українських сорочок та рушників; мальованих ікон та писанок з різних регіонів України.
Багатолітнє спілкування з найвидатнішими майстрами-гончарями дозволили вченому сформувати унікальну приватну колекцію опішнянської кераміки, яку і було передано Леонідом Сморжем влітку 2009 року, незадовго до його смерті, Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному.
У Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа зберігатиметься також приватна бібліотека вченого, яка налічує близько 3000 книг, серед яких є і унікальні видання, а також особисті речі колекціонера.
До пізнання таїни гончаротворення Леонід Сморж (1927–2009 р.) долучився ще в ранньому дитинстві; адже народився він неподалік Опішного, в селі Орданівка Диканського району. Згодом родина перебралася до самого гончарного містечка, а з 1934 року постійно мешкала у сусідніх Міських Млинах, де також проживало багато гончарів, а на початку ХХ століття жив і творив відомий на увесь світ маестро Остап Ночовник.
Друга світова війна змінила долю юнака так само, як і багатьох його однолітків. З 15-ти років Леонід Сморж воював на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і героїзм був нагороджений багатьма медалями, орденом Слави ІІІ ступеня, орденом Вітчизняної війни І ступеня та орденом «За мужність».
Незадовго до закінчення Великої Вітчизняної війни Леонід Сморж був направлений до школи морської авіації, служив на Чорноморському та Балтійському флотах. Демобілізувався 1950 року. Через рік на республіканських змаганнях з важкої атлетики юнак виборює звання чемпіона України з гирьового спорту. Після вдалого виступу його було запрошено на навчання до школи тренерів при Київському інституті фізкультури і спорту.
З 1953 по 1958 рік Леонід Сморж навчався на факультеті філософії Київського державного університету імені Тараса Шевченка, 1964 року закінчив аспірантуру цього ж вузу, а через рік захистив кандидатську дисертацію «Естетичний ідеал в кіномистецтві» за спеціальністю «Естетика».
Упродовж 1964–1997 років учений працював у Київському державному педагогічному інституті імені Олексія Горького (нині – Київський Національний педуніверситет імені Михайла Драгоманова) викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором. За викладацьку роботу 1981 року був нагороджений орденом «Знак пошани», цього ж року захистив докторську дисертацію «Искусство в свете ленинской теории отражения» за спеціальністю «Етика і естетика».
З 1997 до 2008 року Леонід Сморж працював професором Київського Міжнародного університету лінгвістики і права, з 2007 – завідувачем, провідним науковим співробітником Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України; доктор філософських наук (1981).
Леонід Сморж – автор монографій «Світ десяти муз: Мистецтво і дійсність» (1973), «Орфей в эпоху звездолетов (Искусство в духовной жизни современного человека)» (1989); «Особа і суспільство (філософсько-психологічний аспект)» (2001), «Гончарівна (одержима керамікою» (2004); навчальних посібників «Філософія» (2004), «Естетика» (2005); брошури «Естетична цінність мистецтва» (1972); керамологічних публікацій у періодичних виданнях і збірниках.
В одній із своїх публікацій учений пророчо заявив, що «Опішня повинна стати своєрідним заповідником народної творчості – і не лише кераміки, але вишивки і килимарства». Упродовж 1960-х – 1990-х років Леонід Сморж усіляко підтримував опішнянських гончарів, захищав їх від свавілля чиновників, популяризував самобутню творчість мистців.
У своїх спогадах він пише: «Багаторічне спілкування з гончарями… переконали мене, що деякі з них за своїм культурним рівнем і життєвою позицією, цінностями, якими вони орієнтуються і утверджуються, вищі за тих, хто більш освічений, або має науковий ступінь…»
Без його багатолітніх і добродійних зусиль у гончарній столиці, можливо, так ніколи б і не постав Національний центр збереження і вивчення гончарної спадщини України.
Бог дає безліч шляхів для досягнення досконалості і самореалізації. Він дає людині знання, енергію, підтримує і захищає її. І кожен наш крок на цьому шляху, то – крок вгору або вниз по безкінечній спіралі буття. Ось такою тернистою і важкою була дорога правди і життя Леоніда Опанасовича Сморжа.
Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера
опішненської кераміки Леоніда Сморжа
Коментарі
напишіть детальніше про участь Л.Сморжа у великій Вітчизняній війні.
Стрічка RSS коментарів цього запису.